У книзі "Барське старостатство" М.Г.Грушевського пише: " Сведения о Шаргородской шляхте скудні и случайні. До конца ХVI в. извесны такие фамилии: Волковские (Пасенково), Корышковские (Каришків), Куриленки (Перепільченці), Карачеевская Лука (Лука-Кацмазівська), Молчаны (Мовчани)".
"Выше упоминалось, что приобрел Корчмаровщину (Кацмазів) в качестве пустыни Замойський (володар Шаргородський), застал туземных землян, устроившись здесь с неизвесных времен, вероятно в большом количестве родов.
К розряду не шляхетских относится только Кацмазов, Лука. Замойского владения в этом районе были скромны, ограничивались Шаргородом и несколькими селами".
"...Судя по грамоте Кориатовичей: Венная служба и постройки Замков. Грамота 1357-1388 гг. К разряду нешляхетских сел в упомянутой записи отнесены только Кацмазов, Лука к востоку от Копайгорода". Їх пізніше заселення почалося з 1585 року.
Після розорення татар тут "...в ХVI в. представлено уже пустыню, где было только уходы, пасеки, пастбища без оседлого населения". У документах пізнішої доби село називається Лука-Шаргородська.
Під час приєднання цих земель до Росії, Шаргород за адміністративним відійшов до Миголів-Подільського, а село Лука - до Ямпільського. З того часу її називають Лука-Мовчанська. Більш доцільно було б зберегти назву Лука-Караївська, Лука-Кацмазівська. Ці села найбільш наближені між собою. Не можна плутати Княжу Луку (Плебанівку) з Карачаївською Лукою (Мовчанською).
Грамота 1497 р. великого Князя Олександра Казимировича підтверджує право володіння Брацлавського шляхтича Михайла Фоміча селом Кочмаровим.
Запис цієї грамоти не суперечить грамоті 1375-1388 рр., в якій зазначено існування сіл Кацмазова і Луки як нешляхетних сіл. Наявність на території села двох цвинтарів і вузьких покручених вулиць є підтвердженням того, що це поселення має древню історію. За християнськими звичаями, щоб уникнути поширення хвороб від померлих, цвинтар виносили за село, враховуючи його розбудову. Таких цвинтарів у селі два. Поміщицький маєток, у якому розміщена Луко-Мовчанська неповна середня школа, будувався раніше існуючої православної церкви. При будівництві храму вибирають найбільш підвищену місцевість в окрузі поселення. Садибний маєток побудований в найвищому місці. Тому церкву побудували в центрі села значно нижче поміщицького будинку.
Село Лука - Мовчанська розташована на південь від м. Жмеринка за 31 км. Сполучена з нею двома дорогами: через с. Станіславчик і Кацмазів.
Розбудовувалося воно на рівнині, що чергується з хвилястими підвищеннями, спусками в бік протікаючого струмка в густому пролісі, правої притоки Мурашки, в'юнкої чистоводної річки. В часи заснування села, можна думати, вона була глибшою і ширшою, більш повноводною. В одній з люстрацій (опис володінь 1956 року) написали: "На Руси селятся не иначе, как только при воде и лесе".
Народні перекази донесли до нас версію, що першими переселенцями були у трьох селах брати-козаки, які поселилися тут: Мовчан у Мовчанах, Лука у Луці, Гутян у Гуті. Можливо й так, але козацькі поселення з'явилися у значно пізніший час. Село Лука Карачаївська за грамотою Коріатовичів 1375 - 1388 рр., існувала як і Кочмарів (Кацмазів), у кінці ХVI століття 1357 р. слід вважати початком заснування с. Лука - Мовчанська.
Село залюднилось. Не обминули його грабіжницькі напади ординців, людоловів-кримчаків, кріпосна неволя польських землевласників. " В 1797 р. в с. Мовчанах шляхтич Пржетецький збудував костьол, народ силою навертали до католицизму. Церковні землі віддали ксьндзові, а селян, які не згоджувалися до унії, приписав у село Луку-Мовчанську. Так через роки століттями здійснювався польський проект заселення України (1950 р.), паралельно проводила уніатська церква поширення католицької віри. Глумлива польська шляхта творила безчинства. За версією Семена Яковича Надсона - російського поета, який у 1886 році проживав у с. Носківцях, села Молохів і Вітівці були знесені Северином Орловським, щоб не допустити молодого семінариста в місцеву парафію цих сіл. За цією версією молодий Северин Орловський мав необачність побитись із семінаристом і отримати доброї здачі. Коли Северин успадкував ці села, він їх зруйнував разом з існуючою церквою. Переніс їх забудову в інше місце, назвавши село своїм ім'ям - Северинівка.
Версія Семена Яковича Надсона проливає світло на історію сіл Мовчани, Лука-М овчанська, Молохів, Вітівці і Северинівка. Вона розходиться з твердженням Юхима Сицінського про с. Северинівку. На мій погляд свої дослідження Надсон зробив значно пізніше, за 78 років. Можна думати, що вони ближці до історичних істин, оскільки ще була свіжа людська пам'ять про свавілля над селянами і церковнослужителями Северином орловським.
На схід від села на відстані 2 кілометрів розташоване село Гута. Жителі обох сіл українці-землероби. На початку ХІХ ст. у сусідньому селі жили цигани, вони виготовляли посуд. Частина з них вступила в мішані шлюби з місцевими жителями. У селі було розвинуте садівництво, городництво, ткацтво, теслярство. Стару церкву в с. Лука розібрали у 1882 році. На томуж місці спорудили новий храм на честь "Воздвиження Чесного Хреста". У 1884 році приход мав 658 чоловіків і 660 жінок з Луки і 80 чоловіків та 70 жінок із Гути. Священик Наркис Савкевич був людиною світлого розуму, відстоював інтереси парафіян. Коли захворів тривалою хворобою, село доглядало за ним, оберігало його майно. Пам'ятником його праці служить новозбудований храм села.
Церковно-прихідська школа була відкрита у 1863 році. У 1896 році відкрили школу грамоти у с. Гуті. Престольний праздник у с. Гуті 4 серпня на Марії Магдалини.
Місцеві топоніми: вулиці, що тягнуться по долині в густих зарослях верб називаються "Вербівка".
Вулицю, де знаходилася панська винокурня "Гуральня". Поселення молдованів, циганів і людей мішаних шлюбів отримало назву "Циганівка". Найбільш вживані в селі прізвища українські: Скрипники, Радійчуки, Карпенчуки, Бевзюки. Серед циганів - Токарі. Нині тут проживають їх нащадки. Циганські теслярі виготовляли дерев'яні ложки, ополоники, раніше дерев'яні ночви, відра, діжки і вози, які славилися в околиці і користувалися попитом. Довго приносив людям користь старий млин, біля нього було декілька селянських хат. У період колективізації 1930 року людей з цих хат в село на "Верхівку", їх земельні наділи відійшли до колгоспного поля. Млин розібрали в 1961 році.
У селі Гута давно займалися гутництвом - дутям скла, потрібного в побуті на ринок. Донині при оранці городів, копані землі знаходяться залишки різного скла, давні оригінальні пляшки. Можливо й назва села пішла від гутницва, але це був значно пізніший період в його історії. Поки ж існує дві версії.
Цитую інші версії про село Лука-Мовчанська: "Назва села, за переказами старожилів, походить від того, що колись жив у с. Мовчани, Кирило Мовчан. В нього було два сина. Батько розділив землю між синами. Лука отримав наділ, який успадкував його ім'я - Лука Мовчанська. Її назва змінювалася на Луку Кочмарівська, Луку Шаргородську.
УКРАЇНСЬКИЙ ДАНКО.
У роки Великої Вітчизняної війни здійснив свій подвиг Володимир Трохимович Карпенчук, 1916 року народження. В свій час він закінчив Луко-Мовчанську та Носківецьку школи, працював учителем у Носківецькі йшколі, навчався у військово-фельдшерському училищі. Потім служив на західному кордоні фельдшером.
22 червня 1941 р. о п'ятій годині ранку два батальйони ворожої піхоти, підсилені танками, штурмували міст через Західний Буг. Незначний загін прикордонників із лейтенантом А.В.Скачковим відстоювали кожен метр землі. Фашисти рвались у місто Сокаль. Вони прямували до будинку, де ховались від бою поранені бійці і жінки з дітьми, що не встигли евакуюватися. У критичну хвилину назустріч танкам вибігла людина. Вона жбурнула на решітку моторного люка змочений у бензин палаючий медичний халат, а сама, охоплена полум'ям, кинулась під ворожу машину. Пролунав вибух. Фашисти повернули назад. Ціною свого життя старший військовий фельдшер врятував людей. А фашисти, учасники цього бою, відчули, який на них чекає "Бліц Кріг" (блискавичний удар). За цей подвиг В.Т.Карпенчука називали українським Данком.
Жителі обох сіл за роки війни втратили велику кількість односельчан, понесли великі матеріальні втрати.
Господарська діяльність на луганських землях велась у радянські часи по різному: краще, коли в селі було самостійне колективне господарство, гірше коли воно стало бригадним селом, центр і садиба якого знаходилося у с. Мовчани.
Загальна площа землі - 1921 гектарів,
Сільськогосподарських угідь - 1455 гектарів,
Орні землі - 1276 гектарів,
Пасовиськ - 170 гектарів,
Площа лісів - 360 гектарів,
Парів - 70 гектарів,
Площа села - 216 гектарів,
Жителів - 642 чоловіки, дворів - 286.
Цікаві збереглися оповіді в селі про криниці:
"Солодка криниця" - між Лукою і Гутою. Їй таку назву дали через те, що ніби-то колись чумаки везли мед до Одеси. Їх переслідували дорожні розбійники. Щоб тим не дістався мед, чумаки з бочками скинули його в криницю. Нині солодка криниця напуває перехожих і пастухів.
"Свячена криниця" - у лісі на території села. За легендою ця земля належала багатій пані, а криниця заважала орати поле. За наказом володарки криницю засипали. Невдовзі пані почала втрачати зір. Знахарі порадили розкопати засипану криницю і промити очі джерельною водою, вона може допомогти. Криницю розкопали. Промиваючи очі, пані прозріла. Шанують люди воду з цієї цілющої криниці. Щорічно кожну десяту п'ятницю від Великодня у лісі біля криниці здійснюється обряд освячення води. Із навколишніх сіл сходяться сюди люди, беруть освячену воду, вмиваються, промивають болючі місця, сподіваючись на її цілющі властивості.
Село Гута і Лука - най південніші села Жмеринського району. Вони зберегли свою самобутність, свій неквапливий розмірений життєвий ритм. Розміщені на межі трьох районів Вінницької області: Жмеринського, Барського і Шаргородського. Сусідство через поля і ліси з селами Червоне, Плебанівка вплинуло на менталітет його жителів. За свої 636 років вони пройшли великий життєвий шлях. Нащадки працьовитих своїх попередників збережуть і примножать їх надбання.